Молитва мого серця

Яке ж це щастя просто бути разом.

З тобою бути разом назавжди.

Забувши всі незгоди та образи,

Іти вперед до спільної мети.

І хай летять роки, минають весни,

Хай розцвітає й облітає цвіт.

Я вдячна своїй долі, що принесла

В моє життя кохання дивний світ.

Ти в серці наче іскорка, як сонце.

Щодень мені освячуєш життя.

Я вдячна Богу, що в моїй долоні

Твоя рука, твоя міцна рука.

Ти мій і щастя наше наче річка

Летить вперед й розсуне береги.

Мене тримай в свої обіймах міцно,

Мене як серце власне бережи…

Люблю тебе, і хай слова ці вітер

Підхопить та по світу понесе.

О Божа Матір, що за дивна втіха,

В молитві дякувать тобі за все, що є!

Щастя кохання, щастя - в коханні!

Я крадучись до тебе підійду,

І обійму тебе так сильно й міцно.

Неначе мушку, схоплю мить оцю,

І закарбую в пам’яті навічно

Як тепло поруч із тобою !

Як затишно мені в твоїх руках !

Яке ж це щастя, поринати з головою

У вир чуттів! Й губитися в зірках!

Як я втомилась від борні і перешкод!

Як я втомилась від борні і перешкод!

Втомилась йти, втомилася долати

Ці тьмяні дні серед пісків й болот

Коли не має віддиху і свята!

Чому ж судилося мені таке життя

Чому ж до мене доля не прихильна?

Чи навпаки – це моє підняття

Іти вперед, іти – бо горда й сильна!

Та часом спинюся і дивлюся навкруг.

Вслухаюсь в пустку, закриваю очі...

І хочеться мені у вирі смуг

Знайти себе, знайти своє, жіноче….

А мені б тебе просто кохати

А мені б тебе просто кохати

І тримати в обіймах своїх.

Але світ знов споруджує грати,

І не знаю як вийти із них.

Я б хотіла щовечір, щоранку,

Зустрічати із твоїм ім’ям.

Я для тебе і муза і бранка.

Але щастя судилось не нам.

І не нам наготоване ложе,

І не нам цей солодкий обід

Нас чекає лиш довга дорога,

Шлях важкий в спеку і голо лід.

А мені б тебе просто кохати!

А мені б лиш до тебе дійти!

Боже, дай мені сили не впасти!

Та дорогу цю гідно пройти!

Я не знаю що справжнє і щире

Я не знаю що справжнє і щире.

І не знаю я навіть себе…

От – лечу вже до тебе на крилах...

В мить наступну – шкодую про це…

Я не знаю тлумачень та знаків.

Не знаходжу прихований зміст.

Та як сумно – сідаю і плачу,

Як весела - й сміятись не гріх.

Але все ж коли йдеться про віру,

Віру в дружбу, стрімке почуття,

Я розгублена і кажу щиро, -

Я не знаю, не знаю життя.

Я не знаю тих слів, що потрібні.

Я не знаю, не знаю себе...

Я не чую душі голос срібний,

Коли бачу і чую тебе…

Я не змовчу!

Я не змовчу!

Не можу пройти поруч

Закривши очі й стиснувши вуста.

Я не змовчу!

Хочу власноруч

Цей камінь зрушити, щоб знов текла вода.

Вода, що принесе відраду й спокій.

Вода, що правду й істину в собі несе…

Так важко йти вперед, робити кроки

Та мушу, не чекаю,  інший не прийде….

Ненавиджу, коли не вірять правді!

Ненавиджу, коли шанують лжу!

Ненаджу, коли про інших судять

По- своєму, по собі! Не змовчу!

І не пробачу тих, що без поваги

Кидають людям чутки, як кістки…

Не поважатиму їх галасні ватаги

Повстану, не змовчу, навіть не жди!  

Хай буде все не легко. Різні сили!

Та я не страшусь, не тікаю, не скавчу!

Бо справжню правду – їм не загасити!

Не потушить як кволую свічу!

Я не змовчу!

І хай міцне каміння

Перепинило правді бистрий біг

Я не змовчу!

І сила джерела одвічна

Проложить новий шлях, новий потік!

Молитва

Я хочу помолитися до Бога

За тих, хто йшов, не бачучи мети

Та просто йшов, поки веде дорога,

Допоки серце б’ється й може йти…

Я хочу помолитися до Бога

За тих, кому невідома пиха…

Й не має цілей вищих за свободу

Свободу – бути вільним від гріха.

Я хочу помолитися до Бога

За тих, хто жив, як Бог йому дає.

Благословляв щодень творіння Бога

Й примножував навкруг усе живе.

Молюсь за тих, хто понад все у світі

Поставив радість матері і сміх дитя

За тих, хто не боявся лихоліття

Й робив добро… я їх благословля!

Молюсь за тих, хто вміє поважати,

Хто має в серці світлі почуття

Хто вміє чути, бачити й прощати…

Хто поруч йшов усе моє життя…

Я хочу помолитися до Бога

За наш весь світ борні та перешкод

Світ протиріч, де все – це лиш нічого

Де є душа, а у душі є Бог…